З-Днем-самоврядування

РЕЄСТР колективних договорів, змін і доповнень до них

Назва  договору, змін і доповнень до нього із зазначенням переліку суб’єктів сторін Дата набрання чинності, строк, на який укладено Суб’єкт, що подав на повідомну реєстрацію, вихідний, вхідний номер, дата супровідного листа Реєстраційний номер, дата повідомної реєстрації  договору, змін і доповнень до нього Номер і дата листа реєструючого органу з інформацією про повідомну реєстрацію договору
Зміни та доповнення до колективного договору між адміністрацією управління культури виконавчого комітету Славутської міської ради та трудовим колективом 2018р.-2021р. Управління культури  виконавчого комітету Славутської міської ради №14-17/191 16.09.2019р. №1 25.09.2019р. №24-17/4042 25.09.2019р.
Колективний договір між адміністрацією і профспілковим комітетом КП «Славута- Сервіс» Славутської міської ради   2019р.-2022р. Комунальне підприємство «Славута – Сервіс» Славутської міської ради №431 29.10.2019р.       №2 06.11.2019р. №24-17/5140 06.11.2019р.
Зміни та доповнення до колективного договору  між адміністрацією та трудовим колективом виконавчого комітету Славутської міської ради     2019р.-2020р.   Виконавчий комітет Славутської міської ради №04-31/1473 06.11.2019р.   №3 06.11.2019р.   №24-17/5222 06.11.2019р.
Зміни та доповнення до колективного договору  між адміністрацією та профспілковим комітетом ДО «Комбінат «Естафета»   2019р.-2020р. Державна організація «Комбінат «Естафета» №344 20.11.2019р. №4 25.11.2019р. №24-17/5499

З-Днем-самоврядування

Як правильно скоротити працівників

Попереджати працівників про можливе скорочення потрібно не пізніше ніж за 2 місяці. Одночасно з цим роботодавець має пропонувати працівникам іншу роботу на тому ж підприємстві, якщо вона є.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом в разі скорочення чисельності або штату працівників.

У разі прийняття рішення роботодавцем щодо скорочення чисельності або штату працівників КЗпП визначено певні процедурні зобов’язання, яких роботодавець повинен дотримуватися при звільненні працівників.

Звернення до профспілки щодо проведення консультацій з питань скорочення чисельності або штату працівників. Згідно зі ст. 49-4 КЗпП та ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», власник або уповноважений ним орган не пізніше як за три місяці до запланованого масового вивільнення працівників звертається до професійних спілок про проведення консультацій щодо заходів запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Рішення про скорочення чисельності або штату оформляється наказом по підприємству, до штатного розпису вносяться відповідні зміни.

Визначення переважного права на залишення на роботі у разі скорочення чисельності працівників. Статтею 42 КЗпП. У разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право в залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. За рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: за наявності двох і більше утриманців; особам, у сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на такому підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; працівникам, яким залишилося менш ніж три роки до настання пенсійного віку, за досягнення якого особа має право на одержання пенсійних виплат. Цей перелік не є вичерпним і перевага з залишенні на роботі може надаватися також іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. При визначенні переважного права на залишення на роботі також слід враховувати пільгові категорії громадян згідно ст. 184 КЗпП, звільнення яких з ініціативи роботодавця заборонене, а саме звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Попередження працівників про можливе скорочення чисельності або штату працівників та пропонування іншої роботи, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП. Про звільнення у зв’язку з скороченням чисельності або штату на підприємстві, в установі, організації працівники попереджаються не пізніше ніж за 2 місяці, одночасно з попередженням про звільнення роботодавець пропонує працівникам іншу роботу на тому ж підприємстві, якщо вона є. Про іншу роботу за її наявності, роботодавець має інформувати працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з’являються нові вакансії. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Повідомлення до Державної служби зайнятості України подається якщо заплановане вивільнення працівників є масовим,зазначено в ч. 3 ст. 49-2 КЗпПст. 48 Закону України «Про зайнятість населення». Інформація подається підприємствами, установами, організаціями не пізніше ніж за два місяці до вивільнення працівників до територіального органу Державної служби зайнятості України за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Звернення до первинної профспілкової організації (профспілкового представника) щодо скорочення чисельності або штату працівників, згідно вимоги ст. 43 КЗпП. Розірвання трудового договору може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації).

Звільнення працівника, видача йому трудової книжки та проведення розрахунку. Звільнення працівників повинно відбуватись не раніше закінчення двомісячного попереджувального строку, наявності згоди працівника (заяви про скорочення строку попередження) його звільненнядо закінчення двомісячного строку є правомірним. У день звільнення працівнику видається належно оформлена трудова книжка та копія наказу про звільнення (ст. 47 КЗпП). Відповідно до ст. 44 КЗпП при припиненні трудового договору згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, (у тому числі грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки згідно ст. 38 КЗпП та вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП), провадиться в день звільнення згідно ст. 116 КЗпП.

А.Жаров, головний спеціаліст-інспектор праці відділу праці управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради

З-Днем-самоврядування

Чи можна мати декілька основних місць роботи?

Основне місце роботи може бути тільки на одному підприємстві

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадяни України реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 102-1 КЗпП умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначає Кабінет Міністрів України. Тому, зазначені питання регулюються постановою КМУ від 03.04.1993 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (надалі – Постанова №245). З метою виконання постанови №245 наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. №43 було затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (надалі – Положення №43).

Згідно з п. 1 Положення №43 сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Згідно з п. 2 Постанови КМУ №245 тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день. У вихідні дні (за графіком роботи основного підприємства) працювати за сумісництвом дозволяється повний робочий день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

При прийомі на роботу за сумісництвом пред’явлення трудової книжки не передбачено. Згідно з ч. 3 пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 р. №58 (надалі – Інструкція №58), на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Запис про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника і зазначається у трудовій книжці окремим рядком (п. 2.14 Інструкції №58). Отже, робота за основним місцем роботи може бути тільки на одному підприємстві.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП обмеження щодо сумісництва можуть вводитися законодавством, зокрема і колективним договором, а також трудовим договором, який є для працівника основним. Порушення обмежень на сумісництво, встановлених законодавством, колективним або трудовим договором, є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. За відповідних обставин можливе застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи. (Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.2013 р. №2-1/06/187-13).

А.Жаров, головний спеціаліст-інспектор праці відділу праці управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради

З-Днем-самоврядування

Якими є підстави припинення трудових відносин?

Випадки, в яких трудові відносини між працівником та роботодавцем можуть бути припинені.

Підставами припинення трудового договору є:

  • угода сторін;
  • закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
  • призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3  та 4 ст. 119 КЗпП;
  • розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41 КЗпП) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45 КЗпП);
  • переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;
  • набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
  • укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;
  • з підстав, передбачених Законом «Про очищення влади»;
  • з підстав, передбачених контрактом;
  • з підстав, передбачених іншими законодавчими актами України.

А.Жаров, головний спеціаліст-інспектор праці відділу праці управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради

З-Днем-самоврядування

Строки виплати відпускних: що говорить законодавство?

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Так зазначається у ст. 115 КЗпП та у ч. 1  ст. 21 Закону про відпустки.

Слід зауважити, що у разі несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки, відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період. Цей момент особливо актуальний, якщо працівника слід відправити у відпустку за графіком.

Нагадаємо, що за  ст. 10 Закону про відпустки конкретний період надання щорiчних вiдпусток у межах, установлених графiком, узгоджується мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повiдомити працiвника про дату початку вiдпустки не пізніше, як за два тижнi до встановленого графiком термiну.

Змiна термiнiв надання вiдпусток, вiдображених у графiку, може бути проведена за узгодженням сторiн трудового договору i за умови виникнення обставин, що змушують перенести щорiчну вiдпустку. Якщо працiвник просить перенести вiдпустку, наприклад, за сiмейних обставин, на iнший перiод чи надати її в стислi термiни i роботодавець не заперечує щодо змiни у графiку перiоду використання ним вiдпустки, таким чином не  вбачається порушення законодавства про вiдпустки. 

Але за які три дні слід виплачувати відпускні: календарні чи робочі? Це питання обросло потужними міфами, побудованими на страху бути оштрафованими Держпраці.

Триденний строк слід рахувати у календарних днях! При цьому день виплати відпускних не враховується!

Про це зазначали фахівці Мінсоцполітики у листі від 26.06.2009 р. №155/13/116-09.

Наприклад, якщо перший день відпустки — 22.07.2019 р. (понеділок), відпускні слід виплатити не пізніше 18.07.2019 р. (четвер). При цьому ніхто не забороняє виплатити відпускні і раніше, наприклад, у понеділок (15.07.2019 р.).

Але якщо останній день строку виплати відпускних припадає на вихідний день, відпускні слід виплатити не пізніше останнього робочого дня тижня до початку відпустки.

Наприклад, якщо перший день відпустки — 18.07.2019 р. (четвер),  останній день строку виплати відпускних 14.07.2019 р. (неділя). Оскільки  неділя — вихідний день (ч. 2 ст. 67 КЗпП), відпускні виплачуються  12.07.2019 р. (п’ятниця) за  п’ятиденного робочого тижня або 13.07.2019 р. (субота) при шестиденному робочому  тижні.

Виплата відпускних у необхідні працівникові строки: позиція Мінсоцполітики

Бувають різні ситуації у практиці кадрової служби та бухгалтерії. Наприклад термінова необхідність працівника за сімейними обставинами піти у відпустку буквально наступного дня після подання заяви і складання наказу.

Як бути з відпускними? Як їх виплатити вчасно, щоб не порушити закон?

Фахівці Мінсоцполітики у коментованому листі зазначили, що у виняткових випадках у разі настання обставин, які зумовили використання працівником щорічної відпустки чи її частини у стислі терміни, коли неможливо оплатити відпустку у строки, зазначені у ст. 115 КЗпП та у ч. 1 ст. 21 Закону про відпустки, в заяві працівник може висловити своє бажання про отримання зарплати за таку відпустку в терміни, визначені між працівником та роботодавцем. І це не буде порушенням закону.

Такої ж позиції на сьогодні дотримуються і фахівці Держпраці.

Звісно, ми з такою позицією погоджуємося, адже вона лояльна до роботодавця і не порушує прав працівника. Разом з тим зазначимо, що в даному листі слід було би також послатися на норми ст. 7  Міжнародної Конвенції №132. Кожна особа,  яка користується відпусткою,  передбаченою в цій Конвенції,  отримує за повний період цієї відпустки  принаймні свою  нормальну  чи  середню заробітну плату,  нараховану відповідно  до методу,  що визначається компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні.

Суми,  що  належать  до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця. На нашу думку, роль такої угоди може зіграти заява працівника, погоджена роботодавцем.

Хочемо звернути увагу на законність цієї Конвенції (у деяких бухгалтерів виникають сумніви щодо цього документу). Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (ст. 15 Закону № 1906). Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства (ч. 1 ст. 9 Конституції України). 

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовують правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8-1 КЗпП).

Отже, за наявності окремої угоди (заяви) між працівником і роботодавцем виплатити відпускні за час щорічної відпустки можна в інші строки, ніж визначено національним законодавством. 

 А.Жаров, головний спеціаліст-інспектор праці відділу праці
управління соціального захисту населення виконавчого
комітету Славутської міської ради

З-Днем-самоврядування

Робота неповнолітніх: які пільги та гарантії?

Влітку, в період канікул, багато хто з неповнолітніх має бажання заробити. Але не всі неповнолітні працівники, влаштовуючись на роботу, знають про права та пільги, які гарантує їм держава. На жаль, і багато роботодавців не дотримується нормативних вимог.

КЗпП містить окрему главу, яка регламентує права неповнолітніх у трудових правовідносинах та їх особливості. Зокрема в ст. 187 КЗпП зазначено: «Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України».

Вік, з якого допускається прийняття на роботу:

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Неповнолітніх працівників не мають права залучати

  • до виконання важкої роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці, до роботи в нічний час, у вихідні дні, а також до підземних робіт (ст.190192 КЗпП);
  • до надурочних робіт, підіймання і переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені граничні норми ваги (Наказ МОЗ від 22.03.96 р. №59 «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми»).

Зокрема, до роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються. Роботодавець повинен забезпечити обов’язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14 – 15 років та 36 год. – для підлітків 16 – 17 років.

Обов’язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п’яти- або шестиденного робочого тижня. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу.

При цьому застосовуються наступні обмеження щодо ваги вантажу: при короткочасній роботі для юнаків та дівчаток 14 років – 5 та 2,5 кг відповідно, 15 років – 12 та 6 кг відповідно, 16 років – 14 та 7 кг відповідно, 17 років – 16 та 8 кг відповідно; при тривалій роботі, починаючи з 15 років для юнаків – 8,4 та дівчат – 4,2 кг, 16 років – 11,2 та 5,6 кг відповідно, 17 років – 12,6 та 6,3 кг відповідно.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку (п. 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП).

Неповнолітні працівники мають право:

  • на скорочену тривалість робочого часу (ст. 193 КЗпПУ): у віці 16 – 18 років – 36 годин на тиждень; у віці 15 – 16 років (для учнів віком 14 – 15, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень (ст. 51 КЗпП);
  • щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час. Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації (ст. 195 КЗпП).

Щорічна відпустка для неповнолітніх встановлена тривалістю 31 календарний день (ч. 2 ст. 75 КЗпПч. 8 ст. 6 Закону «Про відпустки»).

Однак, право неповнолітніх на використання відпустки в зручний для них час аж ніяк не означає, що неповнолітні вправі в будь-який час зажадати від власника надання відпустки. Право на використання відпустки в зручний час означає, що при складанні графіків надання відпусток власник і виборний орган первинної профспілкової організації зобов’язані запитати побажання працівника щодо часу надання відпустки і відобразити це побажання у графіку відпусток. Конкретна дата початку відпустки повинна визначатися відповідно до ч. 5 ст. 79 КЗпПч. 10 ст. 10 Закону «Про відпустки», про що неповнолітній працівник повинен бути повідомлений власником не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки.

За перший рік роботи відпустка неповнолітньому повинна бути надана за його заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві. При цьому надається відпустка повної тривалості (а не пропорційно відпрацьованому часу).

На виплату заробітної плати за скороченої тривалості щоденної роботи в такому самому розмірі, як працівникам відповідної категорії за повної тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпПУ);

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Надання молоді першого робочого місця

Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей.

Роботодавець зобов’язаний здійснювати працевлаштування неповнолітніх працівників в випадках їх звільнення:

  • у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи;
  • у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
  • за умов зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності кадрів або штату працівників, банкрутства.

Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Пільги для працівників, які навчаються в середніх і професійно-технічних навчальних закладах

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати у встановленому порядку; їм надаються також і інші пільги.

Оформлення трудових відносин

На жаль, роботодавці не завжди дотримуються гарантій і основною перешкодою цьому виступає фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що в свою чергу порушує права працівників, зокрема і неповнолітніх.

Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

На сьогодні, КЗпП передбачена відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (125 190 гривень).

Неоформлені трудові відносини несуть негативні наслідки не тільки для роботодавця, але й для працівника.

Для працівників нелегальна зайнятість, виплата заробітної плати в «конвертах» призводить до:

  • позбавлення працівника гарантованого державою розміру заробітної плати (у тому числі розміру тарифної ставки або посадового окладу працівника, доплати, надбавки);
  • втрати можливості користування державними гарантіями відповідно до чинного законодавства, такими як: соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, субсидії;
  • втрати трудового стажу при розрахунку розміру пенсії;
  • відсутність внесків до фондів соціального страхування, що унеможливлює соціальний захист працівників, і тому такі особи втрачають право на отримання гарантованої державою відпустки, своєчасно та не нижче мінімальних гарантії в оплаті праці, здоров’ї, безпечних умовах праці.

На сьогодні, нелегальна праця для неповнолітніх іноді являється єдиним варіантом підробітку, особливо влітку, адже ніяких зобов’язань перед роботодавцем вони не мають, а більшість роботодавців, в свою чергу, хочуть отримати з цього вигоду, не сплачуючи податки до бюджету та знімаючи з себе відповідальність, яка покладалась би на них при укладенні трудового договору з працівником.

Звичайно, для роботодавця, при виконанні усіх вимог чинного законодавства, підлітки навряд чи можуть бути привабливою робочою силою – надто багато пільг та обмежень у застосуванні їх праці. Саме тому, неповнолітнім бажано завчасно потурбуватися про свою правову захищеність – укласти з роботодавцем при прийнятті на роботу трудовий договір у письмовій формі (п. 5 ч. 1 ст. 24 КЗпП), в якому були б обумовлені місце роботи, трудова функція, яку має виконувати працівник, розмір та терміни видачі заробітної плати, режим праці та відпочинку. За таких умов жоден роботодавець не зможе безкарно використати неповнолітню особу як дешеву (чи, взагалі, безкоштовну) робочу силу.

А.Жаров, головний спеціаліст-інспектор праці відділу праці управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради

З-Днем-самоврядування

Про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Нагадуємо, що за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі накладається фінансова санкція у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2019 становить 4173 грн., відтак штрафна санкція становитиме 12 519 грн. ).

А.Жаров, головний спеціаліст-інспектор праці відділу праці управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутської міської ради